Мамай

                 МАМАЙ

       Вимір І: Мама й Мамай

Без нього вона вже є,

Але її ще немає.

Мама чекає Мамая.

Мама Мамаєм зітхає.

Вона того ще не знає,

На що пояро чекає.

Чекання — у ній

                           і довкола,

Мама пожадна і квола.

Ще трохи — і рани жадання

Почнуть запікатись у струпи,

Та більше до тіла їй — струни.

 

Чекання кида, ніби руни

                        … Мама…

                           Ще рано:

Повільно й старанно

Готується перший злюб.

 

...Імився когось з чуда блуд -

З нічого летіло в нікуди,

Маму побачило -

Зайшлося-заплакало,

Аж Дуба накрапало,

А потім Небом зітхнуло,

Скрипнуло,

                     аж трусонуло

Надиханим щойно склепінням-

Літавиця з Неба впала -

Мама Мамая мала...

 

… Мама й Мамай

             понароджують діток,

Мама й Мамай

            порозпустять їх світом…

 

… Плетивом плутаним

                          тягнеться нитка,

Смикають струни

Вузлики, вічка...

 

… Мама зрадіє,

Мама заплаче,

Мама кричатиме,

Мамі стогнати,

Мамі собою дітей накривати...

 

… Але Мама того ще не знає -

Мама Мамая має,

Мама Мамаю співає...

Ой там під дубом, під дубиною
Сиділи голуб з голубиною.

Вони сиділи-любувалися,

Сивеньким крильцем накривалися...
 

Завмер попід Дубом світлий Мамай.

Заснула в руках його

                                     Мама налита,

Їй снилися радість, діти, Мамай

… Це потім

                      буде

                                вона

                                          голосити...

 

 

                        Вимір ІІ: Народний герой Мамай

Мамай хотів спокою,

Хотів Мамай хати,

Було щоб зо п'ятеро діток,

Хотів у теплі біля жіночки спати,

На люльці сонну бджілку гойдати,

Купаючи ноги в ранковій росі,

Та мусів Мамай одвік воювати.

 

Із року у рік,

                     як від хати до хати,

Підковами кінь об дорогу калатав.

І кінь марив спокоєм:

                                 як падав спати,

Рожевими ніздрями запах лошати

У серце вбирав,

                     наче землю в хустину,

Яку Мамай цілував, мов дружину.

 

Обдерли їм спини епохи-ожини.

Ні мертвими, ані живими

Не згадувались давно.

 

По ніздрі — кров і лайно,

Ґедзі й мухи б'ються ув очі —

Сидять по деревах побожні баби:

"… щоб гірше не було,

                         аби не наврочити..."

                                               Дуби

За Мамаєм — кора і порохнява,

Дівчата кричать, як птахи наполохані..

                                               Греби!

Не пороги — трупи...

                                               Греби!

Кігті видерли пупа...

                                               Іржа —

Твої шаблі й пістолі.

                                           ...Ірже

За спиною кінь кволо...

                                            Вслухайсь:

Мама вже не голосить.

                                            Стемніло -

Мама не носить.

                                               Мамаю,

Де твої діти?..

                                               Мамаю,

Як будеш з цим жити?..

За що воював?

Куди плив ти?

Не знаєш

                 й не знав,

Що керує цим світом.

                      Як світло,

Летів ти із віку у вік:

                          Прорік

Хтось безсмертя народним героям -

І ти медитуєш посеред могил...

… Що з того,

                     що чуєш себе гемороєм...

 

                        ВимірІІІ: Могила й Мамай

Оце ж наснилося!..

                               Спітнів

Од снів таких;

                         неначе брила -

У моїй сивій голові.

Не знав, гостинная могило,

Які ховаєш ти казки.

Немовби Вічність пережив,

Так, наче стрілами скропило

Моє старе і грішне тіло.

 

… А де ж той кінь?..

Вже час рушати:

Проміння миється в росі.

Собою кличе степ кошлатий,

Свої літа ним протрусив.

Втрачав, вбивав, кричав, співав,

Мовчав од смутку, просто спав,

Але ніколи я не плакав.

Чому ж тепер

Щось в горлі тисне,

Немов скрутилася змія?..

… Та що ж коняка той намислив?..

Чи не господар йому я?..

Чи не зі мною він з лошати?!.

Чи, може, інший хтось поїв

Та, мовби псисько, був на чатах,

Коли він тяжко захворів?!.

 

… Та що ж це я?!.

Він — мій друзяка,

А я так, наче про раба...

Товариш мій, родина, хата -

Усе це він..

Та що ж це я?..

 

Друзя-ако-о! Чуєш?!..

                                   Час рушати!

 

… Та що ж це я?..

Чи розум втратив?..

Давно не маю вже коня...

Торбина й степ — ось моя хата...

Торбина й степ — моє життя...

… Усе було… Але не плакав.

А ось тепер… Коня згадав!..

Товариш мій, родина, хата -

Усе це він...

 

Вже час рушати.

Бувай, могило, прощавай.

Даю тобі уклінну дяку

За прихисток.

          … Та й тяжко ж встати!..

Ще досі — брила в голові.

...«Дощу і смерті не проси»...

Та сили, Боже, маєш дати,

Аби дійти… аби… дійти...

 

Ти звідки взявся, коню, брате?!.

Та що ж це я?..

Чи геть здурів?..

Тебе ж я кликав -

Час рушати.

                        Ходім.

(2003)

15 коментарів

Святослав Вишинський
Глибоко українські — і водночас глибоко універсальні образи, повертатись до яких можна безкінечно як до _універсалій_. Спровокувало на асоціації з кінокартиною Олеся Саніна «Мамай» 2003 р. та лірикою Андрія Середи — «Виє Мама» (альбом «In Kastus In Vivo» 1999 р.) і «Мамай» (позаальбомна, на збірці «Рок Легенди України: КОМУ ВНИZ» 2003 р.):

«Ма» – частина слова,
«Ма» – частина друга слова.
Між ними – брама, всім знайома.

<...>

Виє мама! Зважай…
Інга Кейван
Дякую за думки з приводу. Оскільки це один із найдавніших образів українських, то відповідно, може бути безліч асоціацій. З фільмом Олеся Саніна, звісно, тут немає жодного зв'язку, крім імені «Мамай». Тим більше, в Саніна зовсім інша ідея, інший смисл вкладено в цей образ; наші з Саніним прочитання цього образу зовсім різні, навіть у відмінних смислових полях. Нічого не маю проти порівнянь з творами Андрія Середи, але також ніяк не прив'язувалася до них. Поема «Мамай» — це результат моєї особистої внутрішньої роботи, історіософської позиції, праці духовно-генетичного коду. Важливу роль тут відіграв пласт архетипний. Я планувала ці три частини як своєрідну увертюру до більшої роботи, план до якої розробила, але, на жаль, поки ще не зреалізувала її. Цікаво: я навіть не звернула уваги на те, що фільм Саніна і мій «Мамай» датуються одним роком. Ще раз дякую за прочитання.
Святослав Вишинський
Архетипічне завжди одне і те ж, проте являється крізь множинне, іноді видимо суперечливе, проте звідне до єдиного духовного витоку. Звернення до архетипу завжди уподібнює митців, хоча вони можуть ніяк не зважати одне на одного — зв'язок між ними здійснюється через сам об'єкт, котрий і є центральним, і це вирізняє традиційне (сакральне) мистецтво від будь-якого іншого: трансгресія людського виміру. Образ Мамая — можливо, найважливіший образ української культури, і в той же час досі нерозкритий, невідомий його ж носіям — і, вочевидь, чекає ще на свого українського Мірчу Еліаде. До слова: у 2008 р. видавництвом «Родовід» видано фундаментальний альбом «Козак Мамай».
Інга Кейван
От власне, про це, Святославе, я і писала. Моє розуміння цього образу сконцентроване у цих трьох частинах. І, якщо Ви помітили, там превалюють дві основні архетипні структури: Духу (як творчого, активного, чоловічого первня) та Prima Materia (як жіночого первня, пасивного), лише за умови поєднання яких і можливе Творення. А, отже, я думаю, Ви помітили, що ще одним важливим архетипом тут є архетипна формула боротьби-творення. Саме вони є основними у цій онтологічно-смисловій картині.
І справді, саме той момент, що всі митці одну і ту саму інформацію подають у відмінних образах, надзвичайно цінний для розуміння, прочування тих процесів, які є найважливішими у тій чи іншій історичній, екзистенційній ситуації. Адже література — це живий організм і розвивається завжди органічно. І якою б вона не була, подобається її актуальний вигляд комусь чи ні, вона проходить лише той етап і лише у тому проявленні, які на часі.
Святослав Вишинський
Мамай сутнісно і символізує сферу творчого Духу, є образом кшатрійсько-брахманським, відтворюючи більш відомий західноевропейський синтез рицаря і монаха, тобто метафізичного Чоловіка, Сонця. Одна з читачок цієї поеми в приватній бесіді закцентувала увагу навіть не стільки на діалозі двох начал, скільки на їхньому протистоянні, хоча очевидно, що і війна і любовне тяжіння виражають у різних градусах один і той же принцип діалогу протилежностей. Знаковим також видається образ могили в кінці — адже могила вказує на Землю, лоно метафізичної Жінки, Великої Богині, котра творить — і водночас згортає творення в себе, приймаючи його як Смерть. Відома ілюстрація — козак-характерник, що грає в шахи зі Смертю:

Інга Кейван
Святославе, Ви не дуже уважно вчиталися у те, що я Вам написала. А я ж і вказала на Мамая як на трансформацію Духу, чоловічого, активного первня. Стосовно могили: звісно, можна говорити про цей образ, роблячи ті акценти, що робите Ви. Але тут мене могила більше цікавить як трансформація архетипної структури Центру — місця, яке поза часом, в якому будь-які дії набувають характеру сакрального, ритуального. Хоча, безперечно, коли йдеться про Центр, то відповідно — і про вертикаль, і про горизонталь, тобто — як про чоловіче, так і про жіноче.
Святослав Вишинський
Насправді уважно вчитався — просто Вам помилково здалось, наче я дискутую чи заперечую Ваші слова, однак ситуація абсолютно протилежна: я погоджуюсь зі сказаним і тільки висловлюю деякі додаткові міркування. Не зовсім погоджуюсь тільки із останнім ототожненням Центру з жіночим началом — Центр традиційно є метафізичним символом Чоловіка, символом Ніщо (у фільмі Олеся Саніна, що характерно, ім'я «Мамай» перекладається як «Ніхто»). Саме тому сам Центр не має «структури», що абсолютне Ніщо є підставою для структурування всього іншого — могила в цьому випадку означає ануляцію Центру як того, що породжує дихотомію Центр-Периферія, Чоловік-Жінка, а тому і подолання як чоловічого, так і жіночого у вищій нероздільності. Символ Центру традиційно амбівалентний, проте все-таки обмежується окресленням або відокремлено чоловічого, або андрогінного як ствердного, космічного синтезу двох протилежностей. Компактний виклад подібного погляду на матеріалі французького філософа Рене Генона здійснено, зокрема, в статті Юрія Завгороднього «Идея Центра у Рене Генона».
Інга Кейван
Таки не дуже вчиталися ;-). Я не ототожнюю Центр з жіночим первнем. Це вісь (насамперед), а отже, вертикаль. Я дуже добре знаю, яке смислове навантаження має Центр як Світова Вісь, Світова Гора і т.д. Як би хто не хотів, а лінгам з жіночим первнем ніяк не ототожниш ). Я говорила про могилу у цьому творі саме як про трансформацію Центру, а не, як Ви висловилися, метафізичної жінки. Ви сприйняли цей образ саме так, я пояснила Вам, як я його розумію. А я його бачу саме як Центр. Але ж Центр — (повторюся) це ще й перехрещення горизонталі і вертикалі. Тобто у цьому випадку його не можна ототожнювати суто з чоловічим. А Ніщо, вибачте, — це вже нуль, Бог (coincidentia oppositorum). От Ви ж самі говорите про андрогінність.
Здається ми з Вами говоримо про ті самі речі лише відмінною мовою :-)
Святослав Вишинський
Проблема часткового непорозуміння полягає, швидше, в тому, що ми послуговуємось різними геометричними проекціями: Ви протиставляєте горизонтальне і вертикальне (тривимірна модель), тоді як для мене більш звичним є протиставлення Центру і Периферії (двовимірна модель) — хоча обидві точки зору спрямовані на одне і те ж («зі сторони» та «згори»). «Земне» розуміння могили пояснюється тим, що могила не тотожна чистій смерті, але є місткістю, яка вбирає в себе життя, подібно до лона, як деякий схрон («домовина»), тоді як ідея Центру, Полюсу завжди означала чисте Ніщо, котре самототожне — і справді вірно, що це традиційна ідея Бога, яку в іншому літературному ключі показав Петро Рихло в доповіді про збірку Пауля Целана «Троянда нікому»:

Артур Середін
Панове, не слід забувати про такий універсальний феномен як відкритість тексту! А надто це стосується поезії. При цьому текст має за основу глибинні архетипи, що сприймаються швидше інтуїтивно. Тут не може бути однозначних інтерпретацій.
Інга Кейван
Звичайно, не може бути однозначних інтерпретацій. Текст сам по собі вже розуміє відкритість. А рецепція, інтерпретація — це те, що переводить текст у категорію твору. І це чудово. Це постійна співтворчість.
Артур Середін
Перепрошую, мабуть саме архетипи тут якраз ні до чого. Мистецтво, як слушно зауважив в одному зі своїх постів Святослав, як раз і полягає у виході за межі даної нам ілюзії присутності «реальності». За Бодрійаром, відмінність справжньої поезії полягає в деструкції «смислу». Тому обговорення цих справді прекрасних поетичних рядків не можна зводити до визначення структури того чи іншого архетипу. Сутність поезії іманентно присутня в ній самій. Вона проявляється у грі цими архетипами як знаковими елеменами поетичної системи. Те, що тут виникло обгововорення одного з них це прекрасно, навіть більше — це є індикатором справді якісної поезії.
Інга Кейван
Артуре, дякую за такі хороші слова. Але цікаво те, що навіть деструкція смислу — це є важлива складова архетипної формули боротьби-творення. Архетипи завжди до чого. Але ж це не єдиний рівень прочитання. Кожному сприймачу органічний свій рівень прочитання, трактування, це, напевно, залежить від способу мислення.
А взагалі, всім надзвичайно вдячна за таке змістовне обговорення :-)
Максим Козменко
А мені найдужче забилися до пам'яті підштовхи до мандрів, руху, зміни й бажаного пристанку. Прості, людські, жадані потреби. Досягти дому. Досягти спокою й покою. Отримати радість від буття. Трансформації, Центри, архетипи… Все воно вертиться навколо руху й безрушшя! Мамай — можна визначати його як український архетип (можна й запатентувати його! :)) ) Мама — одвічна тяга… «Ностальгія всюди...». Екзистенція… Пані Інго, я в захопленні від смислової чіткості в словах вашого твору!!!
Інга Кейван
Надзвичайно Вам вдячна, пане Максиме. Для мене все це насправді дуже важливо почути, оскільки «Мамай» написався давненько, але говорила я про цей твір лише з Миколою Рачуком, думка якого для мене особливо цінна. Ось вирішила опублікувати тут — і, виявилося, він може викликати такі цікаві реакції, такі змістовні міркування. Звісно, справа тут, насамперед, у самому образі Мамая: він і повинен будити, активізувати свідомість, у яких би трансформаціях не був представлений. Ще для мене дуже важливо те, що він в контексті мого твору прочитується саме на архетипному рівні, тому що саме на такому рівні я його завжди і бачила; власне, це хотілося у цих трьох (поки що, сподіваюся) частинах передати.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте