Книга "Тремтіння сфер": "Калі" (1)
КАЛІ
???
Смерч у місті
Крутить долями,
Наче листям
Вітер на вулицях.
І здіймаються порохи
З таємниць і з табу
В долонях пророків.
Вічний Жид Нотрдам
Загортає сувій –
Розгортаються знаки
Обважнілі
З клубків вужиних.
Б’ю долонями в стіну.
Цеглини,
цеглини,
цеглини.
Ляскіт інших
Наповнив вузькі
Лабіринту проходи:
Шал-шалений у черзі:
Черга до Бога.
Стіни цегли:
Цеглина в цеглину,
Вкриті вохрою.
Безупину
Стіни тягнуться.
Люди… Стіни...
Стало вохрою.
Замісилося в глину.
Завертівся
гончарний
круг
Усередині лабіринту –
Глек мальований –
Світить зірка,
А під нею
Вітер на вулицях
Крутить листям.
І пишуться списки:
… хто за ким...
… хто за ким...
Лабіринт.
???
Хіба це гріх,
Що плавляться клітини?
Хіба це гріх,
Що гола, як трава?..
Для вітру я –
Безгрішна, я невинна.
Він кличе,
Він кричить моє ім’я.
Несе мене
У той дзеркальний простір,
Де слова «гріх»,
як і гріха,
нема.
Там любощі
Простоволосі й босі,
Лише густі,
як мох,
думки й слова.
Несе мене
Від шибениць і вогнищ
До тих, хто є, -
Від тих, кого катма.
І трощать коні
Сморід звичних стойбищ;
Їх піт і м’язи –
Найміцніший сплав.
І що мені –
Гримаси хворих масок,
Які бояться вітру і дзеркал.
Ганчір’я обгортає їх каркаси,
А святість їх –
Історія гріха.
Я тут чужа –
Від цього дуже добре.
… Середньовіччя –
Скільки не гортай…
Я тут чужа –
Тому із вітром гола
Несусь туди,
Де я завжди своя.
???
Я так довго дивилась на Місяць,
Що він в очах у мене поселився,
І стало два Місяці.
Передавання Місяця
З очей в очі -
Єдиний шлях
Його розмноження,
Що закінчується
Новолунням -
Для поновлення інформації.
Місяць світить мені всередину.
А потім, поселившись укогось в очах,
Щепить нас.
???
Мама сказала: «Тут рай» -
Я одразу ж відчула
Дихання змія.
Змило
Усе навкруги,
А нас — ні,
Бо сюди
Гріх лише увійшов.
Золота луска
На правічних кедрах
Тремтить,
Бо так уже
Колись починалось.
???
Не кричіть так,
Бо у мене з вух тече кров
І виливається
У річку Криваву,
З якої встає Майра –
І рот чорний кричить.
Кричить до Мольфара.
В?ром
В?ром
Річка Кривава,
Як г?рами Майрина слава.
Встала Майра –
Калі встала.
Калі хоче нині їсти,
Калі дуже хоче жерти,
Чорним ротом хоче жертви.
Чорні ніздрі смокчуть душі.
Калі тяжко
дуже-дуже.
Дощ іде – ростуть калюжі:
В річку,
В море,
В спогад суші.
Калі плаче – голод душить.
Втамувати голод мусить.
Веретеном в небо – Бусол.
Крутить-крутить Мамай вуса.
Тишу кінь на землю струсить.
З люльки дим впаде туманом.
Майра вмовкне і розтане.
Музика…
музика…
Вітряки галактик крутяться…
???
Смерч у місті
Крутить долями,
Наче листям
Вітер на вулицях.
І здіймаються порохи
З таємниць і з табу
В долонях пророків.
Вічний Жид Нотрдам
Загортає сувій –
Розгортаються знаки
Обважнілі
З клубків вужиних.
Б’ю долонями в стіну.
Цеглини,
цеглини,
цеглини.
Ляскіт інших
Наповнив вузькі
Лабіринту проходи:
Шал-шалений у черзі:
Черга до Бога.
Стіни цегли:
Цеглина в цеглину,
Вкриті вохрою.
Безупину
Стіни тягнуться.
Люди… Стіни...
Стало вохрою.
Замісилося в глину.
Завертівся
гончарний
круг
Усередині лабіринту –
Глек мальований –
Світить зірка,
А під нею
Вітер на вулицях
Крутить листям.
І пишуться списки:
… хто за ким...
… хто за ким...
Лабіринт.
???
Хіба це гріх,
Що плавляться клітини?
Хіба це гріх,
Що гола, як трава?..
Для вітру я –
Безгрішна, я невинна.
Він кличе,
Він кричить моє ім’я.
Несе мене
У той дзеркальний простір,
Де слова «гріх»,
як і гріха,
нема.
Там любощі
Простоволосі й босі,
Лише густі,
як мох,
думки й слова.
Несе мене
Від шибениць і вогнищ
До тих, хто є, -
Від тих, кого катма.
І трощать коні
Сморід звичних стойбищ;
Їх піт і м’язи –
Найміцніший сплав.
І що мені –
Гримаси хворих масок,
Які бояться вітру і дзеркал.
Ганчір’я обгортає їх каркаси,
А святість їх –
Історія гріха.
Я тут чужа –
Від цього дуже добре.
… Середньовіччя –
Скільки не гортай…
Я тут чужа –
Тому із вітром гола
Несусь туди,
Де я завжди своя.
???
Я так довго дивилась на Місяць,
Що він в очах у мене поселився,
І стало два Місяці.
Передавання Місяця
З очей в очі -
Єдиний шлях
Його розмноження,
Що закінчується
Новолунням -
Для поновлення інформації.
Місяць світить мені всередину.
А потім, поселившись укогось в очах,
Щепить нас.
???
Мама сказала: «Тут рай» -
Я одразу ж відчула
Дихання змія.
Змило
Усе навкруги,
А нас — ні,
Бо сюди
Гріх лише увійшов.
Золота луска
На правічних кедрах
Тремтить,
Бо так уже
Колись починалось.
???
Не кричіть так,
Бо у мене з вух тече кров
І виливається
У річку Криваву,
З якої встає Майра –
І рот чорний кричить.
Кричить до Мольфара.
В?ром
В?ром
Річка Кривава,
Як г?рами Майрина слава.
Встала Майра –
Калі встала.
Калі хоче нині їсти,
Калі дуже хоче жерти,
Чорним ротом хоче жертви.
Чорні ніздрі смокчуть душі.
Калі тяжко
дуже-дуже.
Дощ іде – ростуть калюжі:
В річку,
В море,
В спогад суші.
Калі плаче – голод душить.
Втамувати голод мусить.
Веретеном в небо – Бусол.
Крутить-крутить Мамай вуса.
Тишу кінь на землю струсить.
З люльки дим впаде туманом.
Майра вмовкне і розтане.
Музика…
музика…
Вітряки галактик крутяться…
0 коментарів