Книга "Тремтіння сфер": "Тиша" (1)
ТИША
???
Коли прийде час
Зимових борщів,
Я візьму лижі
І поїду в країну
Туве Янсон
Шукати снігу –
На самісіньку північ,
Бо закони людські
Походять із півдня,
З усім своїм еґоїзмом.
Стану на кругле,
Мов породіллі,
Коліно пагорба,
Аби подивитись
На завзяте змагання
Димарів
Улофа та Гадара.
Остаточно переконавшись,
Що ні хмари, ні сонце
Зовсім не дбають
Про зменшення чи збільшення
Контрастності
Задля людських очей,
Подумаю,
Куди йтиму далі.
???
Утомлюся і ляжу спати,
А навколо буде зима,
А навколо — сміх і санчата,
І від хати у ліс — лижня.
Смакуватиму яблучний запах,
Як старе повне сонця вино,
На старій згорнувшись канапі
Під стареньким ковдрокрилом.
Я насню собі сни про себе,
Про усе, що стало моїм.
А в яру забурштинені верби
Будуть снами моєї зими.
???
У моїх венах тече чай
Кольору води
В тектонічних озерах.
Змішаний з чорним гірким шоколадом
Не визнає
ні лимону,
ні молока,
ні цукру,
А тільки запах ялиці, мурах
І трави, що вгортається вечором,
Видивляючись в межі галактики –
Такі темні, густі та незвідані,
Як і чай, що тече в моїх венах.
???
Шепочу замовляння у сторінки
Кольору білого шоколаду:
Злітаються кунжутом
На пульсацію теплої маси,
Яка загусає,
Надаючи химерної форми
Їхньому поєднанню.
А далі – причастя.
Міжсторінкове причастя
Для тих,
Кому до снаги гірчинка.
???
Ранковий чай пахне Потойбіччям.
Вершки світла в нього вливаються,
Змішуючись із деревієм ночі.
Настояний і свіжий
Знімає захриплість з голосу смислу.
Чаєве дихання осідає
На словах у ранкових книжках.
Мій чоловік любить ножі
Я один із ножів
Твоєї колекції.
Ти в їхній сталі
Бачиш своє відображення,
Як у моїх очах.
Перебираєш ножі,
Гладиш, милуєшся ними.
Їхні форми такі досконалі.
У холодних клинках застиг вогонь,
Як у базальті – Вічність.
До ножів ревнувати?..
Смішно…
Вони ж лише мої клони,
А я колекційний,
Ручної роботи.
???
Такий надокучливий стан,
Як мухи перед дощем.
«Сон» Коцюбинського
Вростає
У Стріндберґа «Осінь».
Здалося…
Це тільки здалося,
Що ніч заколисує день.
В макітрі розкручує Всесвіт
Баба кривим рогачем.
Здалося.
Все тільки здалося.
Все ж осінь.
Вже осінь.
"Бо закони людські / Походять із півдня", -,
Торґні Ліндґрен „Джмелиний мед”.
???
Коли прийде час
Зимових борщів,
Я візьму лижі
І поїду в країну
Туве Янсон
Шукати снігу –
На самісіньку північ,
Бо закони людські
Походять із півдня,
З усім своїм еґоїзмом.
Стану на кругле,
Мов породіллі,
Коліно пагорба,
Аби подивитись
На завзяте змагання
Димарів
Улофа та Гадара.
Остаточно переконавшись,
Що ні хмари, ні сонце
Зовсім не дбають
Про зменшення чи збільшення
Контрастності
Задля людських очей,
Подумаю,
Куди йтиму далі.
???
Утомлюся і ляжу спати,
А навколо буде зима,
А навколо — сміх і санчата,
І від хати у ліс — лижня.
Смакуватиму яблучний запах,
Як старе повне сонця вино,
На старій згорнувшись канапі
Під стареньким ковдрокрилом.
Я насню собі сни про себе,
Про усе, що стало моїм.
А в яру забурштинені верби
Будуть снами моєї зими.
???
У моїх венах тече чай
Кольору води
В тектонічних озерах.
Змішаний з чорним гірким шоколадом
Не визнає
ні лимону,
ні молока,
ні цукру,
А тільки запах ялиці, мурах
І трави, що вгортається вечором,
Видивляючись в межі галактики –
Такі темні, густі та незвідані,
Як і чай, що тече в моїх венах.
???
Шепочу замовляння у сторінки
Кольору білого шоколаду:
Злітаються кунжутом
На пульсацію теплої маси,
Яка загусає,
Надаючи химерної форми
Їхньому поєднанню.
А далі – причастя.
Міжсторінкове причастя
Для тих,
Кому до снаги гірчинка.
???
Ранковий чай пахне Потойбіччям.
Вершки світла в нього вливаються,
Змішуючись із деревієм ночі.
Настояний і свіжий
Знімає захриплість з голосу смислу.
Чаєве дихання осідає
На словах у ранкових книжках.
Мій чоловік любить ножі
Я один із ножів
Твоєї колекції.
Ти в їхній сталі
Бачиш своє відображення,
Як у моїх очах.
Перебираєш ножі,
Гладиш, милуєшся ними.
Їхні форми такі досконалі.
У холодних клинках застиг вогонь,
Як у базальті – Вічність.
До ножів ревнувати?..
Смішно…
Вони ж лише мої клони,
А я колекційний,
Ручної роботи.
???
Такий надокучливий стан,
Як мухи перед дощем.
«Сон» Коцюбинського
Вростає
У Стріндберґа «Осінь».
Здалося…
Це тільки здалося,
Що ніч заколисує день.
В макітрі розкручує Всесвіт
Баба кривим рогачем.
Здалося.
Все тільки здалося.
Все ж осінь.
Вже осінь.
"Бо закони людські / Походять із півдня", -,
Торґні Ліндґрен „Джмелиний мед”.
0 коментарів