Книга "Тремтіння сфер": "Уламки іншого" (1)

УЛАМКИ ІНШОГО
 
???
Мене прикололи до цього світу,
Як метелика
До стіни шпилькою.
Живою мене прикололи,
Аби, коли вмру,
Нагадувала
Про неповторну красу
І миттєвість
Життя.
А поки жива –
Усі поривання
У світ мій –
Біль.
А я ще лялечкою думала,
Що все закінчилось.
 
???
Я на ніч зашиваю собі рот,
Щоби не викрикнути ім’я,
Яке мені не належить.
Хочеться злизувати з нього вологу,
Як росу з каменя,
Але вночі у мене зашитий рот,
І я його стогну.
Стогну ім’я, як склодув,
Доки воно не стає кулею –
Я смокчу її,
Поступово до ранку
Ним наповнюючись.
Я вже викроїла гамівну сорочку,
Але поки
Вистачає
Зашивати
На ніч
Рот.
 
???
Я не можу бути іншою,
Бо мені погано від материнки,
Хоча дуже люблю цю квітку,
Та від зілля мені погано:
Як молочні зуби, молекули
Розхитуються –
Натягаються
Ниточки –
І знову – чолом у двері,
Бо страшно свідомо вирвати.
Маріонетки рухаються,
Тому що на їхніх шиях
Вправно затягнуті петлі –
Ляльковод диригує під
“Muster of Puppets”,
Смикаються молекули –
Материнка ось-ось закипить.
Цить,
Коти,
Цить.
 
???
Боюся сполохати те, що є,
Тому даю обітницю мовчання.
Так Сонце німо для усіх встає
І застигає в мить сонцестояння.
 
 
???
Не стій за сп?ною –
Надто г?ряче.
Свідомість – губою заячою,
Новолуння – пащею вовчою,
Сумління – гамівною сорочкою.
Та розмариновий запах кличе,
Як і належиться – тричі.
Новолуння роздерло на клоччя
Цю стару гамівну сорочку.
 
???
У нас очі однакового кольору.
Липовий мед твого погляду -
На моїй спині.
Це так, ніби я сама
Дивлюся на себе.
Ти приходиш,
Коли я читаю,
Бо лише моїми очима
Тепер
Читати вмієш.  

???
Спати навпроти дзеркала —
Однаково, що навпроти
Дверей відчинених.
Не знаєш,
Чи зайде хто,
Чи вийде.
Поверхня дзеркала
Переливається пам'яттю,
Як срібло на сонці.

???
Таємниця така крихка,
Як цукерка «Рачки».
Піду з'їм.

???
Так тривожно,
Як перед змінами.
Перед змінами всього на все.
Дощ вхопив мене –
І несусь ринвою.
Невідоме, як пам’ять, густе.
 
А судини здригаються гуркотом,
Щоб принишкло стиснутись в клубки
І розстрільно в калюжу хлюпнутись,
Покрутитись та й далі пливти.
 
Крап…
Крап…
Скрапує
Після дощу.
Хляп…
Хляп…
Лапою
Тривогу відчув.
Грім…
Грім…
Потягом
Відтарахтів.
Змі-
       ряв
Кроками
Вітер мости.
 
???
Розкриленим видихом
Зникну
У Задзеркаллі,
Залишивши рими
Й не-рими,
Як жало
Приносить у жертву укусу
Бджолу.

???
Молекулярний склад
Змінюється
Знову.
Зно-ову-у
Ву-у
У-у
Простору криву
Малюю.
Тихше –
Не всує…
 
Жива
Крива.
 
Світла
М’язи
Скорочуються й витягаються –
Морзе азбука:
Всесвіт транслює джаз.
 
 

 
???
Вітер.
Цей вітер зводить з розуму.
Кущі, трава, дерева –
Те, що уже було.
Дерева дивляться
Одні на одних
І знають,
До кого швидше
Підійдуть з сокирою чи пилою,
До кого летить буря.
У подвір’ях і садках
Світиться –
Аура трави тремтить.
У вікно б’ється
Смислу метелик.
За вікном втрачається смисл –
Там лише очевидність.
У чайній гіркоті
Меж Всесвіту
Пливуть чаїнки галактик.
Диригент знає,
Хто коли вступить,
І чия закінчиться партія.
Іноді з оркестром
Стається
Експромт чи анархія,
А простіше –
Дифузія –
Свободи ілюзія.
… Манежик,
В якому
Грається
Бог…
 
???
Підказки.
Усюди підказки –
Видуваються із товщі мовчання
Бульбашками.
Не встигнеш наблизитись –
Лускають.
 
???
Лети, Світло, лети
До Галактики меж,
За ті межі
І у Замежжя.
У віконце постукай
До Баби Яги.
Посміхнися, ковзни.
Лиш не щезни.