Книга "Тремтіння сфер": "Уламки іншого" (2)
???
Вірші старого Мольфара
Пахнуть міцним тютюном
І травою – щойно скосили,
Бо коли вже писати несила,
Він обкурює сторінки,
Мов у пасіці вулики пасічник.
З-за копиць визирають облесниці,
Як приховані назви з полиць.
І так хочеться впасти ниць,
Щоб до соку трави припасти,
Як до запаху жінки коханої,
Але пам’ять стала підвалами,
Стала цвіллю цементних підлог
І повзе, наче тілом мло,
Потім битиметься у пропасниці.
Тої крові міра кварцяна
Застигатиме потім в лід.
Потім – берег. До берега – брід.
З нимлетітимуть вірші клаптями.
???
Замкнений на ключ подих.
Стаєш курсивом -
Ненадійним, прозорим, тремтливим.
Вчитавшись у Всесвіт,
Розумієш, що текст цей
Читає кожен по-своєму.
… Творення...
Так відбувається Творення.
Мовчання вінілу
Чекає дотику голки.
Спокій.
Густий і відносний спокій.
???
Нас стискають до розмірів
Нейтронних зірок –
Крок,
Крок за кроком.
Крок
До вибуху.
Вгвинчуватись у вихори,
Бути чиєюсь примхою
Чи нав’язливою ідеєю.
Рухатись хвилями або нервами,
Стрибати по кінчиках пальців
Рук органіста.
Бути речовиною невідомого вмісту.
Потім скажуть стисло,
У тире стиснуть
Відблиск нейтронних зірок.
Крок.
Лише крок.
???
ТЕБЕ ПЕРЕХОПИЛИ У МЕНЕ,
Тому я не народила дочки у двадцять.
Я ніколи нікуди не встигаю –
Така моя, c’estlavie, вчасність.
А ти поспішаєш
І намагаєшся все вхопити
Своїми тонкими, прозорими пальцями:
Булімія духовного росту,
Булімія життєвого досвіду.
Між водяним і небесним простором
Вигнулось життя сп?ною дельфіна.
(Ти живеш і навіть не знаєш,
Що розмовляєш дельфінячою мовою).
Ти дельфін,
Тому не можеш чекати на дні,
А мусиш вистрибувати…
вистрибувати…
вистрибувати…
???
Уламки дзеркал
На кремових стінах,
Як тіні.
Іншого тіні…
Дивляться на мене,
Наче на північ.
Повільно змінюються полюси.
Так повільно,
Що я й не помічу,
Як стану Іншою.
ВІРШ З ХВОСТОМ
Шпарки у стінах
Іноді більше вартують,
Ніж двері.
Все завмерло.
В іржавих завісах завмерло.
Тому треба запахом
Або звуком,
Чи намистинкою –
У шпари,
Що кімнати об’єднують,
Мов коридори.
Панування срібла
Книжкові порохи,
Як зоряний пил,
Олійним сріблом
Зафарбовують пальці,
Наповнюючи їх
Відчуттями Місяця,
Що, гортаючи
Сторінки Всесвіту,
Вкрився сріблом
Зіркового пилу,
Мов старий
Бібліотекар.
???
Подумки розмовляю і чую
Найдавнішою мовою.
І самій видається це
Малоймовірним.
Читаю листи, написані
На метеоритах:
Мене давно чекають
Додому –
Блакитне світло
Горить у вікні,
Ріже спогади,
Мов око вія.
І сильнішає,
Розгортається
Ностальгія.
???
Знову лінії змінюються,
Тому що все навкруги змінюється.
Проростають квіти нові –
Тріскотять оболонки спор,
Вистрілюючи в космос фотони.
Буква – за буквою,
Слово – за словом
Поспішають за звуками,
Здіймають пилюку.
Учепившись, мов Кей,
До хвоста комети,
Крижаніють
На слово
«Вічність».
???
Хочу, аби ожили
Мої вінілові платівки,
Аби завертілися
Їхні галактики,
Як на сцені
Джиммі Моррісон.
Обплели б затойбічним голосом
Вітряків і млинів водяних
В спільний видих
І спільний вдих
З лоскітливим, хрипким
Прокашлюванням
І старечо-пантофлевим шарканням
або шамканням,
Адже вже далеко за тридцять
Моїм вініловим платівкам.
???
Прозорість мокрого паперу –
Передчуття тріщини.
Навіть дотик легкого подиху,
Навіть коливання від
Помаху вій
Чи нечутних кроків…
Тріщина.
Або
Застигло-покорчений лист
В обіймах води.
???
Вони приходять і дивляться
Та, мружачись на корону,
Йдуть.
Наодинці змащую
Синці заздрості
Цілющою дідовою маззю.
Вчитуюсь у старі-старезні написи
На підлозі поміж колон.
Дракон гранатового кольору
Тицяється писком у двері –
Виходжу.
Летимо!
???
Колись і ти прийдеш і будеш серед тих,
Що мене спалюватимуть.
З відчуттям
Полегшення і законності
Ти стоятимеш.
І дзвенітиме в горлі мораль,
Пульсуватимуть скроні арфами.
І коли єдиний
Горлянково-скроневий нерв
Заспокоїться,
Дочекаєшся до відсутності
Коливання повітря
І запахів –
Упадеш на коліна
І попіл вдихнеш,
Аби феніксів
Повикашлювати.
???
Тихо скрадаюся
Між рядками віршів,
Навпомацки скрадаюся.
По потилиці ковзає дихання,
Дихання
Мінотавра.
Головне –
Не зірватись у втечу,
Бо, якби не навпомацки,
Я б побачила
Безліч плям кров’яних на стінах,
Слідів нігтів, зубів, мозку.
Хрупання під ногами.
Втеча – це навіть не смерть.
Втеча далека від шалу.
Вихід із лабіринту – тупик.
Стіна
Стіна
Стіна
Озираюся
І впиваюся
Поцілунком
У Мінотавра.
Вірші старого Мольфара
Пахнуть міцним тютюном
І травою – щойно скосили,
Бо коли вже писати несила,
Він обкурює сторінки,
Мов у пасіці вулики пасічник.
З-за копиць визирають облесниці,
Як приховані назви з полиць.
І так хочеться впасти ниць,
Щоб до соку трави припасти,
Як до запаху жінки коханої,
Але пам’ять стала підвалами,
Стала цвіллю цементних підлог
І повзе, наче тілом мло,
Потім битиметься у пропасниці.
Тої крові міра кварцяна
Застигатиме потім в лід.
Потім – берег. До берега – брід.
З нимлетітимуть вірші клаптями.
???
Замкнений на ключ подих.
Стаєш курсивом -
Ненадійним, прозорим, тремтливим.
Вчитавшись у Всесвіт,
Розумієш, що текст цей
Читає кожен по-своєму.
… Творення...
Так відбувається Творення.
Мовчання вінілу
Чекає дотику голки.
Спокій.
Густий і відносний спокій.
???
Нас стискають до розмірів
Нейтронних зірок –
Крок,
Крок за кроком.
Крок
До вибуху.
Вгвинчуватись у вихори,
Бути чиєюсь примхою
Чи нав’язливою ідеєю.
Рухатись хвилями або нервами,
Стрибати по кінчиках пальців
Рук органіста.
Бути речовиною невідомого вмісту.
Потім скажуть стисло,
У тире стиснуть
Відблиск нейтронних зірок.
Крок.
Лише крок.
???
ТЕБЕ ПЕРЕХОПИЛИ У МЕНЕ,
Тому я не народила дочки у двадцять.
Я ніколи нікуди не встигаю –
Така моя, c’estlavie, вчасність.
А ти поспішаєш
І намагаєшся все вхопити
Своїми тонкими, прозорими пальцями:
Булімія духовного росту,
Булімія життєвого досвіду.
Між водяним і небесним простором
Вигнулось життя сп?ною дельфіна.
(Ти живеш і навіть не знаєш,
Що розмовляєш дельфінячою мовою).
Ти дельфін,
Тому не можеш чекати на дні,
А мусиш вистрибувати…
вистрибувати…
вистрибувати…
???
Уламки дзеркал
На кремових стінах,
Як тіні.
Іншого тіні…
Дивляться на мене,
Наче на північ.
Повільно змінюються полюси.
Так повільно,
Що я й не помічу,
Як стану Іншою.
ВІРШ З ХВОСТОМ
Шпарки у стінах
Іноді більше вартують,
Ніж двері.
Все завмерло.
В іржавих завісах завмерло.
Тому треба запахом
Або звуком,
Чи намистинкою –
У шпари,
Що кімнати об’єднують,
Мов коридори.
Панування срібла
Книжкові порохи,
Як зоряний пил,
Олійним сріблом
Зафарбовують пальці,
Наповнюючи їх
Відчуттями Місяця,
Що, гортаючи
Сторінки Всесвіту,
Вкрився сріблом
Зіркового пилу,
Мов старий
Бібліотекар.
???
Подумки розмовляю і чую
Найдавнішою мовою.
І самій видається це
Малоймовірним.
Читаю листи, написані
На метеоритах:
Мене давно чекають
Додому –
Блакитне світло
Горить у вікні,
Ріже спогади,
Мов око вія.
І сильнішає,
Розгортається
Ностальгія.
???
Знову лінії змінюються,
Тому що все навкруги змінюється.
Проростають квіти нові –
Тріскотять оболонки спор,
Вистрілюючи в космос фотони.
Буква – за буквою,
Слово – за словом
Поспішають за звуками,
Здіймають пилюку.
Учепившись, мов Кей,
До хвоста комети,
Крижаніють
На слово
«Вічність».
???
Хочу, аби ожили
Мої вінілові платівки,
Аби завертілися
Їхні галактики,
Як на сцені
Джиммі Моррісон.
Обплели б затойбічним голосом
Вітряків і млинів водяних
В спільний видих
І спільний вдих
З лоскітливим, хрипким
Прокашлюванням
І старечо-пантофлевим шарканням
або шамканням,
Адже вже далеко за тридцять
Моїм вініловим платівкам.
???
Прозорість мокрого паперу –
Передчуття тріщини.
Навіть дотик легкого подиху,
Навіть коливання від
Помаху вій
Чи нечутних кроків…
Тріщина.
Або
Застигло-покорчений лист
В обіймах води.
???
Вони приходять і дивляться
Та, мружачись на корону,
Йдуть.
Наодинці змащую
Синці заздрості
Цілющою дідовою маззю.
Вчитуюсь у старі-старезні написи
На підлозі поміж колон.
Дракон гранатового кольору
Тицяється писком у двері –
Виходжу.
Летимо!
???
Колись і ти прийдеш і будеш серед тих,
Що мене спалюватимуть.
З відчуттям
Полегшення і законності
Ти стоятимеш.
І дзвенітиме в горлі мораль,
Пульсуватимуть скроні арфами.
І коли єдиний
Горлянково-скроневий нерв
Заспокоїться,
Дочекаєшся до відсутності
Коливання повітря
І запахів –
Упадеш на коліна
І попіл вдихнеш,
Аби феніксів
Повикашлювати.
???
Тихо скрадаюся
Між рядками віршів,
Навпомацки скрадаюся.
По потилиці ковзає дихання,
Дихання
Мінотавра.
Головне –
Не зірватись у втечу,
Бо, якби не навпомацки,
Я б побачила
Безліч плям кров’яних на стінах,
Слідів нігтів, зубів, мозку.
Хрупання під ногами.
Втеча – це навіть не смерть.
Втеча далека від шалу.
Вихід із лабіринту – тупик.
Стіна
Стіна
Стіна
Озираюся
І впиваюся
Поцілунком
У Мінотавра.
0 коментарів