За "Літературними віторками". 2 Промоція улюбленої книги
«Habent sua fata libelli», — каже відоме латинське прислів'я. Та безперечно, що книги впливають і на долі людей, формуючи певні уявлення, світогляд, переконуючи або заперечуючи, додаючи притомності.
Чи доречно говорити про одну улюблену книгу в житті людини, яка любить читати, потребує цього процесу? Звісно, ні. Але у кожного є свої виняткові книги, знакові або найбільш актуальні на певний момент життя. Те, що це так, і те, що люди потребують не лише прочитати книгу, а й поділитися своїми враженнями про прочитане з іншими, показав тематичний вечір «Промоція улюбленої книги», що відбувся 6 листопада на «Літературному вівторкові» у «Literatur Cafe» КМЦ «Українська книга».
Цього разу особливому затишку сприяла атмосфера довірливої, відвертої розмови. Кожен із присутніх мав можливість розповісти про важливі для себе книги та емоції, події, з ними пов'язані. Прозвучало чимало імен і назв. Цікавими були рецепції різних творів, а також думки з приводу почутого.
Говорили про книгу есеїв Степана Процюка «Тіні з'являються на світанку», якій властивий своєрідний магнетизм, вміння автора змусити читача залишатися у смисловому полі своїх текстів, пройти до кінця інколи навіть своєрідну шокову терапію, яка полягає у сміливості зазирнути в себе, у найпотаємніші куточки душі та психіки.
Молодий прозаїк Максим Дупешко представив роман лауреата Нобелівської премії 1999 року Ґюнтера Ґраса «Бляшаний барабан», в якому відзначив особливий стиль, створений не в останню чергу своєрідним синтаксисом автора, іронію, гротеск, межовість і підкреслену абсурдність змальованих ситуацій. Розповідь про роман Ґюнтера Ґраса зумовила міркування про експресіоністську естетику, про постмодернізм — власне, про те, у творах яких українських авторів вже у 1960-х-70-х роках можна було побачити постмодерні риси.
Передбачувано було, що подібний вечір не обійдеться без згадки про Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Напевно, складно знайти інтелігентну людину, яка у списку книг-потрясінь не назвала б його романи «Сто років самотності», «Осінь патріарха». Зокрема, політолог Володимир Карагяур, який перечитав більшу частину творів Маркеса, свого часу зрозумів, що «Осінь патріарха» дає багато матеріалів студенту-міжнароднику. А в його естетичному сприйнятті магічний реалізм колумбійського письменника перелився у кіно сербського режисера Еміра Кустуриці. Та, за словами Володимира, твір, який його своєю несхожістю ні на що раніше читане вразив найбільше за два останніх роки, — це роман Володимира Сорокіна «Блакитне сало». Також Володимир Карагяур досить якісною і цікавою вважає фантастику одеської письменниці, яка пише під псевдонімом Макс Фрай.
У «Літературних вівторків» є прихильники із Індії, це кілька студентів Буковинського державного медичного університету, які, відверто кажучи, вражають своєю інтелігентністю, відкритістю до пізнання інших культур, при цьому з чудовим знанням рідної культури. Приміром, молодий чоловік на ім'я Ніранджан захоплено розповідав про «Алхіміка» та «Диявола і сеньйориту Прим» Пауло Коельйо, про свого улюбленого письменника Джона Стейнбека. А із українських (саме так він означив) авторів Ніранджан читав поки що лише «Шинель» Миколи Гоголя. Цей молодий пан ще раз довів, що саме мистецтво відкриває людям безліч можливостей для спілкування.
Ще одна книга, яка, хто б і як до цього не ставився, є надзвичайно яскравим явищем і досі залишається однією із найбільш відомих у жанрі фентезі, це «Володар перснів» Джона Рональда Руела Толкіна. Своїми враженнями саме про цей твір поділився молодий письменник, учасник Міждисциплінарної творчої групи «Тролейбус» Андрій Тужиков.
Проза Ірен Роздобудько належить до якісно написаної масової літератури, що довів і її новий роман «Якби». Віка Яшан (студентка-журналіст) поділилася своїми думками з приводу цього твору — зокрема, відзначила цікаві повороти сюжетної лінії. У романі «Якби» письменниця ще раз торкається популярної на сьогоднішній день у світі теорії множинності світів, альтернативних варіантів розвитку як історичних подій, так і долі кожної окремої людини.
Коли говориш «улюблена книга», то одразу виникає асоціація «книга №1», і, відповідно, «Книга Книг», якою для більшості все ж є Біблія. До таких людей належить і письменниця Христя Венгринюк, яка Біблію, а особливо «Новий Заповіт», читає саме як художній твір — найкращий, за її словами, художній твір. Біблія приваблює тим, що дає відповіді на більшість запитань, та, одночасно, зберігає таємницю, безліч символів, кодів, які змушують кількаразово повертатися до одних і тих самих місць, замислюватися над ними, зазирати у себе.
Отже, книга завжди дає можливість діалогу, такого необхідного будь-якій людині. Відкрити книгу — це вирушити у пригоду.
Можемо лише побажати усім побільше мудрих діалогів і цікавих пригод.
Інга Кейван
Чи доречно говорити про одну улюблену книгу в житті людини, яка любить читати, потребує цього процесу? Звісно, ні. Але у кожного є свої виняткові книги, знакові або найбільш актуальні на певний момент життя. Те, що це так, і те, що люди потребують не лише прочитати книгу, а й поділитися своїми враженнями про прочитане з іншими, показав тематичний вечір «Промоція улюбленої книги», що відбувся 6 листопада на «Літературному вівторкові» у «Literatur Cafe» КМЦ «Українська книга».
Цього разу особливому затишку сприяла атмосфера довірливої, відвертої розмови. Кожен із присутніх мав можливість розповісти про важливі для себе книги та емоції, події, з ними пов'язані. Прозвучало чимало імен і назв. Цікавими були рецепції різних творів, а також думки з приводу почутого.
Говорили про книгу есеїв Степана Процюка «Тіні з'являються на світанку», якій властивий своєрідний магнетизм, вміння автора змусити читача залишатися у смисловому полі своїх текстів, пройти до кінця інколи навіть своєрідну шокову терапію, яка полягає у сміливості зазирнути в себе, у найпотаємніші куточки душі та психіки.
Молодий прозаїк Максим Дупешко представив роман лауреата Нобелівської премії 1999 року Ґюнтера Ґраса «Бляшаний барабан», в якому відзначив особливий стиль, створений не в останню чергу своєрідним синтаксисом автора, іронію, гротеск, межовість і підкреслену абсурдність змальованих ситуацій. Розповідь про роман Ґюнтера Ґраса зумовила міркування про експресіоністську естетику, про постмодернізм — власне, про те, у творах яких українських авторів вже у 1960-х-70-х роках можна було побачити постмодерні риси.
Передбачувано було, що подібний вечір не обійдеться без згадки про Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Напевно, складно знайти інтелігентну людину, яка у списку книг-потрясінь не назвала б його романи «Сто років самотності», «Осінь патріарха». Зокрема, політолог Володимир Карагяур, який перечитав більшу частину творів Маркеса, свого часу зрозумів, що «Осінь патріарха» дає багато матеріалів студенту-міжнароднику. А в його естетичному сприйнятті магічний реалізм колумбійського письменника перелився у кіно сербського режисера Еміра Кустуриці. Та, за словами Володимира, твір, який його своєю несхожістю ні на що раніше читане вразив найбільше за два останніх роки, — це роман Володимира Сорокіна «Блакитне сало». Також Володимир Карагяур досить якісною і цікавою вважає фантастику одеської письменниці, яка пише під псевдонімом Макс Фрай.
У «Літературних вівторків» є прихильники із Індії, це кілька студентів Буковинського державного медичного університету, які, відверто кажучи, вражають своєю інтелігентністю, відкритістю до пізнання інших культур, при цьому з чудовим знанням рідної культури. Приміром, молодий чоловік на ім'я Ніранджан захоплено розповідав про «Алхіміка» та «Диявола і сеньйориту Прим» Пауло Коельйо, про свого улюбленого письменника Джона Стейнбека. А із українських (саме так він означив) авторів Ніранджан читав поки що лише «Шинель» Миколи Гоголя. Цей молодий пан ще раз довів, що саме мистецтво відкриває людям безліч можливостей для спілкування.
Ще одна книга, яка, хто б і як до цього не ставився, є надзвичайно яскравим явищем і досі залишається однією із найбільш відомих у жанрі фентезі, це «Володар перснів» Джона Рональда Руела Толкіна. Своїми враженнями саме про цей твір поділився молодий письменник, учасник Міждисциплінарної творчої групи «Тролейбус» Андрій Тужиков.
Проза Ірен Роздобудько належить до якісно написаної масової літератури, що довів і її новий роман «Якби». Віка Яшан (студентка-журналіст) поділилася своїми думками з приводу цього твору — зокрема, відзначила цікаві повороти сюжетної лінії. У романі «Якби» письменниця ще раз торкається популярної на сьогоднішній день у світі теорії множинності світів, альтернативних варіантів розвитку як історичних подій, так і долі кожної окремої людини.
Коли говориш «улюблена книга», то одразу виникає асоціація «книга №1», і, відповідно, «Книга Книг», якою для більшості все ж є Біблія. До таких людей належить і письменниця Христя Венгринюк, яка Біблію, а особливо «Новий Заповіт», читає саме як художній твір — найкращий, за її словами, художній твір. Біблія приваблює тим, що дає відповіді на більшість запитань, та, одночасно, зберігає таємницю, безліч символів, кодів, які змушують кількаразово повертатися до одних і тих самих місць, замислюватися над ними, зазирати у себе.
Отже, книга завжди дає можливість діалогу, такого необхідного будь-якій людині. Відкрити книгу — це вирушити у пригоду.
Можемо лише побажати усім побільше мудрих діалогів і цікавих пригод.
Інга Кейван
0 коментарів