За "Літературними віторками". 3 "Я мешканець Богом забутої зони"
13 листопада в «Literatur Cafe» КМЦ «Українська книга» відбулася зустріч з лідером гурту «Тиха течія», поетом, бардом Богданом Ільницьким. Цього разу найбільше уваги було приділено саме поезії.
Існує думка, що часом один вірш може містити в собі значно більше смислу, ніж кілька томів філософських трактатів. Зрештою, хто може заперечити, що Поезія — це продовження частотних хвиль Всесвіту, що це один із варіантів промовляння Всесвіту до людини і можливість людини почути його? Поезія — це сни людства. Не дарма Іван Франко у статті "Із секретів поетичної творчості" порівнював процес появи поезії саме з природою сну. Можливо, тому істинний поет завжди живе на межі, завжди інший. Авторський вечір Богдана Ільницького було названо рядками із його вірша «Сніг старий та стріли його» — «я справді бачив позавчора / як сніг шукав сліди таємні». Ці слова, об'єднавшись у візуально-відчуттєвий образ, найбільш вичерпно передають саме іншість поета — вміння чути, бачити, відчувати те, чого звично не помічає більшість, вміння бачити інший бік явища.
Богдан Ільницький від часу виходу його першої книги «Осторонь» (2003) у поетичному звучанні, певною мірою, змінився: пластична, гнучка ритміка перейшла у більш напружену, чітку, різку; винятковому ліризмові додалося епічного звучання; екзистенційність доповнилася експресіоністською тональністю:
Спирайся на мене, а я обіпруся на Господа
Коли тобі хрест твій, бідашечко, крижі натовк
У шкурі овечій нуртує поранений вовк.
Не бійся його – сіроманець сконає удосвіта
Виходьте з пітьми, здоймайте карденівські річі
Сьогодні Господь одягає у плаття лілей
Гримаси зітріте і з лиць утопічних вістей,
Щоб Бога узріти у ближнього свого обличчі
Юристи нардепи міністри, бомжі на узбіччі
Чекають коли цьому світові буде гаплик.
Допоки печаті лукавої слід не застиг
Провадять вертеп споконвічний повії столичні
(Із вірша «Як лячно без Бога бува залишити свій страх»)
У своїй творчості Богдан Ільницьки ніби втілив формулу, прописану у вірші (і пісні) «Віск»:
я віск я форму змінюю
нехай
я антипод постійності
полону
я хмара дим я течія
я страйк
не грій мене — я твердну
я холону
Межовість і своєрідна маргінальність поета дають йому можливість подивитися на світ зі сторони, незаангажовано.
Цікаво те, що певна межовість присутня в самому мистецькому статусові Богдана. Він каже, що поети його мають за музиканта, а музиканти — за поета. На його думку, це й добре — ніхто не сприйматиме його як конкурента. Насправді, омузичнення власних поезій ще раз свідчить про те, що Богдан Ільницький живе у ритмах поезії. За його словами, інколи музика приходить разом з віршем, інколи з'являється пізніше. Це процес, який живе своїм, не усвідомлюваним автором життям. Це його органічна частина. Тому, напевно, і важко віддавати свої тексти іншим композиторам, важко писати музику на тексти інших, чи писати тексти на чиїюсь музику.
Як учасник (вокал і гітара) рок-гурту «Тиха течія» Богдан Ільницький брав участь у різних фестивалях, які йому були цікаві своїм напруженим життям, великою кількістю цікавих людей, можливістю розширити коло спілкування. Зокрема, найбільше він згадує «Первоцвіт», на якому гурт здобув третю премію у номінації рок-музика, і своє спілкування під час фестивалю з Назарієм Яремчуком, професійним рівнем якого захоплювався з дитинства. Однак на сьогоднішній день, як вважає Богдан, фестивалі не виконують однієї із своїх важливих функцій — не сприяють подальшому розвиткові молодих музикантів у музичній сфері.
Свого часу Богдан Ільницький на обласному телебаченні мав авторську програму «Експромт», в якій саме і намагався сприяти промоції творчих людей. Він і з приємністю, і з сумом згадує про ті часи. З приємністю, оскільки досвід телеведучого дав йому чимало, а найбільше — вміння адекватно поводитися у несподіваних ситуаціях (бо ж учасниками програм були, переважно, зовсім молоді люди, манера поведінки, висловлювань яких не завжди вписувалася у морально-етичні канони) та впевненість у собі. Сум же через те, що надто швидко довелося залишити телебачення і, відповідно, авторський проект.
Сьогодні Богдан продовжує писати — і вірші, і пісні, виступає зі своїм гуртом, намагається спілкуватися з тими людьми, які можуть відчути, як «життя тремтіло в павутиночці», і має намір залишатися собою, аби не довелося, перефразовуючи слова із його вірша, відчепити свої крила, пересипати їх нафталіном і покласти у закуток.
Поет, свідомо чи ні, сприяє притомності людей. І чим більше у поезії пророчих візій, тим більше варто задуматися над тим, що історія людська рухається порочним колом.
Я – мешканець Богом забутої зони,
Я – пасинок птаства і здобич щурів,
Я біг, щоб злетіти, та погляд Горгони
Безпечно зловив і закам'янів.
А ріки течуть, язики мелють скверну,
І рух у майбутнє вимірює час.
Десь пише літописи власні химерно
Історія, ба, не прогавте свій шанс.
Кейван Інга
Існує думка, що часом один вірш може містити в собі значно більше смислу, ніж кілька томів філософських трактатів. Зрештою, хто може заперечити, що Поезія — це продовження частотних хвиль Всесвіту, що це один із варіантів промовляння Всесвіту до людини і можливість людини почути його? Поезія — це сни людства. Не дарма Іван Франко у статті "Із секретів поетичної творчості" порівнював процес появи поезії саме з природою сну. Можливо, тому істинний поет завжди живе на межі, завжди інший. Авторський вечір Богдана Ільницького було названо рядками із його вірша «Сніг старий та стріли його» — «я справді бачив позавчора / як сніг шукав сліди таємні». Ці слова, об'єднавшись у візуально-відчуттєвий образ, найбільш вичерпно передають саме іншість поета — вміння чути, бачити, відчувати те, чого звично не помічає більшість, вміння бачити інший бік явища.
Богдан Ільницький від часу виходу його першої книги «Осторонь» (2003) у поетичному звучанні, певною мірою, змінився: пластична, гнучка ритміка перейшла у більш напружену, чітку, різку; винятковому ліризмові додалося епічного звучання; екзистенційність доповнилася експресіоністською тональністю:
Спирайся на мене, а я обіпруся на Господа
Коли тобі хрест твій, бідашечко, крижі натовк
У шкурі овечій нуртує поранений вовк.
Не бійся його – сіроманець сконає удосвіта
Виходьте з пітьми, здоймайте карденівські річі
Сьогодні Господь одягає у плаття лілей
Гримаси зітріте і з лиць утопічних вістей,
Щоб Бога узріти у ближнього свого обличчі
Юристи нардепи міністри, бомжі на узбіччі
Чекають коли цьому світові буде гаплик.
Допоки печаті лукавої слід не застиг
Провадять вертеп споконвічний повії столичні
(Із вірша «Як лячно без Бога бува залишити свій страх»)
У своїй творчості Богдан Ільницьки ніби втілив формулу, прописану у вірші (і пісні) «Віск»:
я віск я форму змінюю
нехай
я антипод постійності
полону
я хмара дим я течія
я страйк
не грій мене — я твердну
я холону
Межовість і своєрідна маргінальність поета дають йому можливість подивитися на світ зі сторони, незаангажовано.
Цікаво те, що певна межовість присутня в самому мистецькому статусові Богдана. Він каже, що поети його мають за музиканта, а музиканти — за поета. На його думку, це й добре — ніхто не сприйматиме його як конкурента. Насправді, омузичнення власних поезій ще раз свідчить про те, що Богдан Ільницький живе у ритмах поезії. За його словами, інколи музика приходить разом з віршем, інколи з'являється пізніше. Це процес, який живе своїм, не усвідомлюваним автором життям. Це його органічна частина. Тому, напевно, і важко віддавати свої тексти іншим композиторам, важко писати музику на тексти інших, чи писати тексти на чиїюсь музику.
Як учасник (вокал і гітара) рок-гурту «Тиха течія» Богдан Ільницький брав участь у різних фестивалях, які йому були цікаві своїм напруженим життям, великою кількістю цікавих людей, можливістю розширити коло спілкування. Зокрема, найбільше він згадує «Первоцвіт», на якому гурт здобув третю премію у номінації рок-музика, і своє спілкування під час фестивалю з Назарієм Яремчуком, професійним рівнем якого захоплювався з дитинства. Однак на сьогоднішній день, як вважає Богдан, фестивалі не виконують однієї із своїх важливих функцій — не сприяють подальшому розвиткові молодих музикантів у музичній сфері.
Свого часу Богдан Ільницький на обласному телебаченні мав авторську програму «Експромт», в якій саме і намагався сприяти промоції творчих людей. Він і з приємністю, і з сумом згадує про ті часи. З приємністю, оскільки досвід телеведучого дав йому чимало, а найбільше — вміння адекватно поводитися у несподіваних ситуаціях (бо ж учасниками програм були, переважно, зовсім молоді люди, манера поведінки, висловлювань яких не завжди вписувалася у морально-етичні канони) та впевненість у собі. Сум же через те, що надто швидко довелося залишити телебачення і, відповідно, авторський проект.
Сьогодні Богдан продовжує писати — і вірші, і пісні, виступає зі своїм гуртом, намагається спілкуватися з тими людьми, які можуть відчути, як «життя тремтіло в павутиночці», і має намір залишатися собою, аби не довелося, перефразовуючи слова із його вірша, відчепити свої крила, пересипати їх нафталіном і покласти у закуток.
Поет, свідомо чи ні, сприяє притомності людей. І чим більше у поезії пророчих візій, тим більше варто задуматися над тим, що історія людська рухається порочним колом.
Я – мешканець Богом забутої зони,
Я – пасинок птаства і здобич щурів,
Я біг, щоб злетіти, та погляд Горгони
Безпечно зловив і закам'янів.
А ріки течуть, язики мелють скверну,
І рух у майбутнє вимірює час.
Десь пише літописи власні химерно
Історія, ба, не прогавте свій шанс.
Кейван Інга
0 коментарів