За "Літературними вівторками". 4 Пауль Целан: крокуючи глеками Господніми
20 листопада у «Literatur Cafe» говорили про поезію, а ще більше — про поета. Пауль Целан належить до тих постатей, які при кожній новій рецепції дають можливість робити щоразу нові відкриття. Очевидно, тому, що сутність поета така ж невичерпна, як Безмежжя.
Гостем цього «Літературного вівторка», який називався «Феномен Пауля Целана», був знаний в Європі целанознавець доктор філологічних наук Петро Рихло. На питання, хто кого знайшов: Петро Рихло — Целана чи Целан — його, він відповів, що вони рухалися назустріч одне одному. Це тепер Петро Васильович — власник найбільшої в Україні бібліотеки творів Пауля Целана та пов'язаної з ним літератури. А в студентські роки, коли відкрив поета для себе, збирав по «крихтах» все, що лиш було можливо знайти про небажану в Радянському Союзі особу. Це були російські переклади, перші публікації перекладів українською у журналі «Всесвіт» і, пізніше, дещо із німецькомовних видань. Зацікавлення і захоплення Петра Рихла творчістю земляка переросло у серйозну роботу, результатом якої стало найбільш ґрунтовне в Україні дослідження «Поетика діалогу. Творчість Пауля Целана як інтертекст» (2005).
Говорячи про поезію як про діалог, Пауль Целан і сам зумовлює постійний діалог — і в науковому світі, і на рівні читачів-любителів елітарної поезії, що, власне, і продемонстрували формат спілкування, якість зустрічі, насиченої розповідями, запитаннями, відповідями. Напевно, найбільше Петро Рихло викликає прихильність і симпатію своєю фанатичною (в найкращому розумінні) відданістю справі, своїм вмінням досягати реальних, посутніх результатів, зберігаючи при цьому вміння поважати те, що зроблено та робиться іншими у сфері целанознавства. Зокрема, серед усіх досліджень творчості Пауля Целана науковець вважає найбільш знаковою працю Жака Дерріди «Шібболет — для Пауля Целана».
Феномен творчості та особистості Пауля Целана цікавив дослідників і за його життя. Целан був відомою, популярною людиною. Але популярність, звісно, має дві сторони. Тому були й ті хто демонстрував поетові свою, м'яко кажучи, неприхильність. Зокрема, відомий процес, пов'язаний зі звинуваченнями Пауля Целана у плагіаті німецько-французького поета Івана Голла, влаштований його вдовою Клер Голл. І хоч неправдивість, як і мотиви літньої аферистки, німфоманки, були надто очевидними, цей процес не міг не зачепити вразливого поета. Очевидно, не пройшла безслідно для Целана і публікація у Бухаресті приблизно за місяць до його загибелі вірша поетового друга юності Іммануеля Вайсгласа «Він». Дехто ще досі висловлює припущення, чи не слідом за Вайсгласом Пауль Целан написав свою «Фугу смерті»? Петро Рихло з цього приводу міркує так: Вайсглас і Целан перебували в одному середовищі, бачили і проживали подібні події, тому важко тепер сказати, хто звернувся до цієї теми раніше; і важливі не тема і мотив, а їхнє втілення. Вайсглас, на відміну від Целана, не знайшов відповідної форми, аби якомога адекватніше втілити ці тему, мотив.
Подібні події, які реально надто нічим не могли зашкодити Целану, для нього, психічно вразливого, виснаженого неправильним лікуванням у психлікарні, одержимого манією переслідування, ставали тими краплями, які нестримно наповнювали чашу його толерантності до життя. І особливо моторошно усвідомлювати, що його останній крок (самогубство) був надто продуманим, надто зваженим. Адже Пауль Целан, не зважаючи на певні психічні (хоча я б все-таки у цьому випадку наполягала на епітеті «душевні») порушення, зрушення був дуже тверезим. Кожна його книга була окремим явищем, оскільки обов'язково, в основі мала чітку концепцію. Усі промови та есеї Пауля Целана свідчать про структуроване мистецьке і наукове мислення. У цьому зв'язку також важливе питання мовне. Спочатку німецька для Целана була мовою, якою розмовляла його мама, якою писали його улюблені письменники. Залишитися ж носієм цієї мови і продовжувати творити нею — свідомий вибір Пауля Целана. На думку Петра Рихла, Пауль Целан у такий спосіб намагався німцям повернути культурну німецьку, без напилу фашизму. Про це свідчить і та лексика, яку активно вводив у свою поезію Целан. Зокрема, серед його поетичного лексичного активу багато технічних термінів. Це гідний поваги і захоплення зразок воістину інтелігентного, конструктивного протесту неприйнятним явищам. Крім всього, Пауль Целан вважав, що поезію можна творити лише тією мовою, яку увібрав з молоком і першими почутими від мами словами. Він казав: «У двомовність у поезії я не вірю». І навіть стільки часу живучи у франкомовному середовищі, він не почав творити французькою. Невеличкий вірш для сина Еріка та два томи переписки з дружиною Жізель Лестранж-Целан — це єдині його французькі тексти.
Кожна людина постійно балансує між життям і смертю, лише хтось відчуває це менш гостро, хтось значно гостріше. Особливо гостро такі межові особистості, як Пауль Целан. Звісно, у його житті було багато радісного і світлого. Вітальна енергетика компенсувала трагічні події життя. Пауль Целан любив жінок. Почуття кохання і закоханості — це те найосновніше почуття, яке необхідне творчій особистості, аби не піддатися вповні силі танатосу, який також, безперечно, є одним із важливих чинників творчості, як би абсурдно це не виглядало. На житті Целана позначилися його стосунки не лише з Інґеборґ Бахман та Жізель Лестранж (втілення двох протилежних типів: жінка-вамп та жінка-ангел), а й з багатьма іншими. Останнім його сильним захопленням стала Еліана Шмуелі, з якою Целан зустрівся в Ізраїлі за півроку до смерті. І ці стосунки стали знаковими у житті поета, символізувавши, певною мірою, циклічність життя. Справа в тому, що Еліану, тоді під прізвищем Шіндлер, Целан знав ще у Чернівцях, і вже тоді між ними було сильне почуття, яке відновилося через багато років. Еліана Шмуелі стала для поета розрадою, оскільки він тяжко переживав свій вимушений відхід із сім'ї (від сина і дружини): він реально усвідомив, що почав становити загрозу їхньому життю через нестримні напади агресії.
Целан, як уже мовилося, зважився на останній крок цілком свідомо. І марна справа, на моє глибоке переконання, давати тепер остаточні відповіді стосовно його мотивів. Як на мене, основна причина у постійному конфліктові двох кардинально різних гносисів. Хтось з цим зможе не погодитися і шукати своїх пояснень. Щодо психічного стану Пауля Целана, то його медична справа закрита. І ще Чезаре Ломброзо намагався побачити тонку межу між геніальністю та божевіллям. Зрештою, поет, на відміну від інших людей, навіть на відміну від інших письменників, проживає внутрішньо надто насичене життя, проживає десятки, сотні тисяч років.
Чимало є інтерпретацій поезії Пауля Целана. Крім наукових, особливий інтерес становлять, як на мене, музичні. Петро Рихло розповів, що першим композитором, який написав музику до віршів Целана, був чернівчанин Філіп Гершкович (він викладав композицію у Чернівецькому музичному училищі). Науковець відзначив також музику Петера Ружічки. На сьогоднішній день найбільш вдалою мені видається музична інтерпретація Майкла Наймана (альбом «Songbook») та, відповідно, виконання актрисою, співачкою Уте Лємпер. Їй вдалося передати стрижень поезій Целана, відчути і донести до слухача стан внутрішньої напруги, межовості.
Ще щодо інтерпретацій, то, як на мене, основним ключем до розуміння світовідчуття, творчості Пауля Целана є його невеличкий вірш «Die Krüge» («Глеки»). Глеки — символ сфер або сефір, через які проходить людина протягом життя, через які проходить, на глобальнішому рівні, душа. Пауль Целан прийшов на цей світ коронований поезією, яка містить в собі всю всесвітню мудрість. Саме цю мудрість поет намагався розшифрувати, зрозуміти, донести до розуміння людей (очевидно, тому так ревниво наполягав на тому, що його поезія крім дійсності нічого більше не передає). Переживши численні драми і трагедії, поет зумів прорости із них, здобувши дар милосердя — через акт повернення мови (про що йшлося). У цьому і полягала його могутність. У такий спосіб він зумів зберегти таку важливу для нього внутрішню красу. Прийнявши від життя багато дарів, він віддав належне смерті, чітко усвідомлюючи, що за нею починається нове. Він поєднався з Вічністю, і він продовжує жити у цьому світі, тому що його читають, інтерпретують, потребують. І, судячи з усього, житиме ще довго. Хоча Поезія коронує назажди.
Інга Кейван
Гостем цього «Літературного вівторка», який називався «Феномен Пауля Целана», був знаний в Європі целанознавець доктор філологічних наук Петро Рихло. На питання, хто кого знайшов: Петро Рихло — Целана чи Целан — його, він відповів, що вони рухалися назустріч одне одному. Це тепер Петро Васильович — власник найбільшої в Україні бібліотеки творів Пауля Целана та пов'язаної з ним літератури. А в студентські роки, коли відкрив поета для себе, збирав по «крихтах» все, що лиш було можливо знайти про небажану в Радянському Союзі особу. Це були російські переклади, перші публікації перекладів українською у журналі «Всесвіт» і, пізніше, дещо із німецькомовних видань. Зацікавлення і захоплення Петра Рихла творчістю земляка переросло у серйозну роботу, результатом якої стало найбільш ґрунтовне в Україні дослідження «Поетика діалогу. Творчість Пауля Целана як інтертекст» (2005).
Говорячи про поезію як про діалог, Пауль Целан і сам зумовлює постійний діалог — і в науковому світі, і на рівні читачів-любителів елітарної поезії, що, власне, і продемонстрували формат спілкування, якість зустрічі, насиченої розповідями, запитаннями, відповідями. Напевно, найбільше Петро Рихло викликає прихильність і симпатію своєю фанатичною (в найкращому розумінні) відданістю справі, своїм вмінням досягати реальних, посутніх результатів, зберігаючи при цьому вміння поважати те, що зроблено та робиться іншими у сфері целанознавства. Зокрема, серед усіх досліджень творчості Пауля Целана науковець вважає найбільш знаковою працю Жака Дерріди «Шібболет — для Пауля Целана».
Феномен творчості та особистості Пауля Целана цікавив дослідників і за його життя. Целан був відомою, популярною людиною. Але популярність, звісно, має дві сторони. Тому були й ті хто демонстрував поетові свою, м'яко кажучи, неприхильність. Зокрема, відомий процес, пов'язаний зі звинуваченнями Пауля Целана у плагіаті німецько-французького поета Івана Голла, влаштований його вдовою Клер Голл. І хоч неправдивість, як і мотиви літньої аферистки, німфоманки, були надто очевидними, цей процес не міг не зачепити вразливого поета. Очевидно, не пройшла безслідно для Целана і публікація у Бухаресті приблизно за місяць до його загибелі вірша поетового друга юності Іммануеля Вайсгласа «Він». Дехто ще досі висловлює припущення, чи не слідом за Вайсгласом Пауль Целан написав свою «Фугу смерті»? Петро Рихло з цього приводу міркує так: Вайсглас і Целан перебували в одному середовищі, бачили і проживали подібні події, тому важко тепер сказати, хто звернувся до цієї теми раніше; і важливі не тема і мотив, а їхнє втілення. Вайсглас, на відміну від Целана, не знайшов відповідної форми, аби якомога адекватніше втілити ці тему, мотив.
Подібні події, які реально надто нічим не могли зашкодити Целану, для нього, психічно вразливого, виснаженого неправильним лікуванням у психлікарні, одержимого манією переслідування, ставали тими краплями, які нестримно наповнювали чашу його толерантності до життя. І особливо моторошно усвідомлювати, що його останній крок (самогубство) був надто продуманим, надто зваженим. Адже Пауль Целан, не зважаючи на певні психічні (хоча я б все-таки у цьому випадку наполягала на епітеті «душевні») порушення, зрушення був дуже тверезим. Кожна його книга була окремим явищем, оскільки обов'язково, в основі мала чітку концепцію. Усі промови та есеї Пауля Целана свідчать про структуроване мистецьке і наукове мислення. У цьому зв'язку також важливе питання мовне. Спочатку німецька для Целана була мовою, якою розмовляла його мама, якою писали його улюблені письменники. Залишитися ж носієм цієї мови і продовжувати творити нею — свідомий вибір Пауля Целана. На думку Петра Рихла, Пауль Целан у такий спосіб намагався німцям повернути культурну німецьку, без напилу фашизму. Про це свідчить і та лексика, яку активно вводив у свою поезію Целан. Зокрема, серед його поетичного лексичного активу багато технічних термінів. Це гідний поваги і захоплення зразок воістину інтелігентного, конструктивного протесту неприйнятним явищам. Крім всього, Пауль Целан вважав, що поезію можна творити лише тією мовою, яку увібрав з молоком і першими почутими від мами словами. Він казав: «У двомовність у поезії я не вірю». І навіть стільки часу живучи у франкомовному середовищі, він не почав творити французькою. Невеличкий вірш для сина Еріка та два томи переписки з дружиною Жізель Лестранж-Целан — це єдині його французькі тексти.
Кожна людина постійно балансує між життям і смертю, лише хтось відчуває це менш гостро, хтось значно гостріше. Особливо гостро такі межові особистості, як Пауль Целан. Звісно, у його житті було багато радісного і світлого. Вітальна енергетика компенсувала трагічні події життя. Пауль Целан любив жінок. Почуття кохання і закоханості — це те найосновніше почуття, яке необхідне творчій особистості, аби не піддатися вповні силі танатосу, який також, безперечно, є одним із важливих чинників творчості, як би абсурдно це не виглядало. На житті Целана позначилися його стосунки не лише з Інґеборґ Бахман та Жізель Лестранж (втілення двох протилежних типів: жінка-вамп та жінка-ангел), а й з багатьма іншими. Останнім його сильним захопленням стала Еліана Шмуелі, з якою Целан зустрівся в Ізраїлі за півроку до смерті. І ці стосунки стали знаковими у житті поета, символізувавши, певною мірою, циклічність життя. Справа в тому, що Еліану, тоді під прізвищем Шіндлер, Целан знав ще у Чернівцях, і вже тоді між ними було сильне почуття, яке відновилося через багато років. Еліана Шмуелі стала для поета розрадою, оскільки він тяжко переживав свій вимушений відхід із сім'ї (від сина і дружини): він реально усвідомив, що почав становити загрозу їхньому життю через нестримні напади агресії.
Целан, як уже мовилося, зважився на останній крок цілком свідомо. І марна справа, на моє глибоке переконання, давати тепер остаточні відповіді стосовно його мотивів. Як на мене, основна причина у постійному конфліктові двох кардинально різних гносисів. Хтось з цим зможе не погодитися і шукати своїх пояснень. Щодо психічного стану Пауля Целана, то його медична справа закрита. І ще Чезаре Ломброзо намагався побачити тонку межу між геніальністю та божевіллям. Зрештою, поет, на відміну від інших людей, навіть на відміну від інших письменників, проживає внутрішньо надто насичене життя, проживає десятки, сотні тисяч років.
Чимало є інтерпретацій поезії Пауля Целана. Крім наукових, особливий інтерес становлять, як на мене, музичні. Петро Рихло розповів, що першим композитором, який написав музику до віршів Целана, був чернівчанин Філіп Гершкович (він викладав композицію у Чернівецькому музичному училищі). Науковець відзначив також музику Петера Ружічки. На сьогоднішній день найбільш вдалою мені видається музична інтерпретація Майкла Наймана (альбом «Songbook») та, відповідно, виконання актрисою, співачкою Уте Лємпер. Їй вдалося передати стрижень поезій Целана, відчути і донести до слухача стан внутрішньої напруги, межовості.
Ще щодо інтерпретацій, то, як на мене, основним ключем до розуміння світовідчуття, творчості Пауля Целана є його невеличкий вірш «Die Krüge» («Глеки»). Глеки — символ сфер або сефір, через які проходить людина протягом життя, через які проходить, на глобальнішому рівні, душа. Пауль Целан прийшов на цей світ коронований поезією, яка містить в собі всю всесвітню мудрість. Саме цю мудрість поет намагався розшифрувати, зрозуміти, донести до розуміння людей (очевидно, тому так ревниво наполягав на тому, що його поезія крім дійсності нічого більше не передає). Переживши численні драми і трагедії, поет зумів прорости із них, здобувши дар милосердя — через акт повернення мови (про що йшлося). У цьому і полягала його могутність. У такий спосіб він зумів зберегти таку важливу для нього внутрішню красу. Прийнявши від життя багато дарів, він віддав належне смерті, чітко усвідомлюючи, що за нею починається нове. Він поєднався з Вічністю, і він продовжує жити у цьому світі, тому що його читають, інтерпретують, потребують. І, судячи з усього, житиме ще довго. Хоча Поезія коронує назажди.
Інга Кейван
0 коментарів