Із книги "Діти Беслану"

Безкарність та уседозволеність породжують монстрів. Та не скажу нового — найстрашніші байдужість і мовчання. На моторошний злочин у Беслані в 2004 році не було адекватної світової реакції, Україна також залишилася осторонь. Усе було так очевидно. Мені видається, що актуальні події в Україні — це закономірне продовження тих подій, які мали стати тривожним сигналом. Усі ми діти Беслану.


Діти Беслану
Так швидко все забувається,
Швидше, ніж облітають кульбаби.
Ніж — до горла,
Дуло — до скроні,
Обличчя — в долоні.
 
Маленькі, ніжні тіла -
Офірна пожива Молóху.
Звичні звички,
Звичайні діла —
Між кривавих кусенів ковзатись
Гарячепарного м'яса,
Кривитись скривавленим ротом.
 
Так швидко все забувається.
Швидше за кліп ока.
В убієнних дітей очей нема,
Як немає почутих пророків.
Ця спокута сліпа, глуха і німа,
На зап'ястях — колючим дротом,
Целофановим шурхотом крил,
Що згорають у чорний дим,
Облітають не снігом — попелом.
 
Так швидко все забувається —
Зрадлива, зручна пам'ять,
Зручний, невибагливий спокій.
Діти чужі,
Країна чужа.
Три сотні — у руки Молóха,
Чужий, видовищний клопіт.
 
Усе забувається швидко,
Як крики в Долині Гінном.
Бесланські офірні діти -
Жаский, нерозгаданий сон
Запікся кляпом у роті,
Затерся в звичайних днях.
Долина Гінном крок за кроком
Долає невпинно шлях.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте