Сон про вовків

Твої лапи ступають, не лишаючи сліду.
Ми з тобою росли, народившись тоді,
Коли світло здіймалось, до богів наших димом.
Та байдужі були до диму боги.
Ми з тобою росли, ми з тобою вмирали,
Ми шукали шляхи на гору й з гори.
Ми молились богам, танцювали й співали,
Ми кричали, коли байдужіли вони.
Нас зрікалися дні, нас зрікалися ночі.
Не літали над нами екзотичні птахи —
Воронням викладав, наче смальтою, зодчий
Понад нами склепіння без тремтіння руки.
Ми з тобою ішли, народившись в присязі.
Ми з тобою росли, як за нами — дими:
Сотні, тисячі літ зотлівали й згорали.
Нам достатньо було нічого й води.
Коли вітер жаский зачиняв міста браму,
Під стіною лягали, як перші сніги.
Народились разом і разом умирали,
Не лишаючи сліду, ішли крізь віки.
(26.03.2014)