Із книги "Діти Беслану" (те, що є на сьогодні)

Діти Беслану

Так швидко все забувається,

Швидше, ніж облітають кульбаби.

Ніж — до горла,

Дуло — до скроні,

Обличчя — в долоні.

Маленькі, ніжні тіла -

Офірна пожива Молóху.

Звичні звички,

Звичайні діла -

Між кривавих кусенів ковзатись

Гарячепарного м'яса,

Кривитись скривавленим ротом.

Так швидко все забувається.

Швидше за кліп ока.

В убієнних дітей очей нема,

Як немає почутих пророків.

Ця спокута сліпа, глуха і німа,

На зап'ястях — колючим дротом,

Целофановим шурхотом крил,

Що згорають у чорний дим,

Облітають не снігом — попелом.

Так швидко все забувається —

Зрадлива, зручна пам'ять,

Зручний, невибагливий спокій.

Діти чужі,

Країна чужа.

Три сотні — у руки Молóха,

Чужий, видовищний клопіт.

Усе забувається швидко,

Як крики в Долині Гінном.

Бесланські офірні діти -

Жаский, нерозгаданий сон

Запікся кляпом у роті,

Затерся в звичайних днях.

Долина Гінном крок за кроком

Долає невпинно шлях.

(16.03.2014)

Ляльководе...

Ляльководе,

Забери свою ляльку,

Змотай мотузки,

Зав'яжи на морські вузли.

Відріж руку свою

Разом із Петрушкою

І спали.

Ляльководе,

Ти надто загрався.

Ти, мов хілер,

По лікті в крові.

Замовчи,

Заший рот

Срібним дротом,

Щоб ляльки втратили мову.

Рабен Лев, Папа Карло, Джапетті -

Творці портативних ґолемів,

Розбийте лялькам своїм

Голови!

Жовті лампи, червоні, зелені -

Коридорами.

Куля снайпера — милосердя

В порівнянні зі страхом,

Позамéжовим болем і соромом.

Ляльководе,

Вчини самоспалення -

У тебе немає виходу,

Недолугий master of puppets,

Недолугий увесь твій виводок.

(17.03.2014)

Літо, 2014

«…можливо, настане день, коли на лихо і науку людям, чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста».

Альбер Камю “Чума”

Літо. Це літо з трупним запахом.

Літо. Це літо з присмаком крові.

Порох на пальцях, зубах, у пам'яті,

Біль у вухах, тіл намучених сморід.

Стерті до кістки ноги і нерви,

Злиті в одне страх, ненависть і жаль.

В небо, мов бусли, злітають шеренги.

Гра у війнушку. Реаліті-гра.

Літо тремтить в павутинні розтяжок.

Літо — в чеканні новин і на диво.

Часом здається, що Бог промазав,

Мав би поцілити, та не поцілив.

Часом здається, що Бог у ступорі

Від недовершеності створіння,

Бог розглядає розкидані кубики,

Як безпорадна, наївна дитина.

Ця незбагненність причин і наслідків

І неможливість хоч щось збагнути.

Мов кукурудзу невмілими пальцями,

Думку теребиш.

Під свіжими струпами

Літо зітхає, схлипує, молиться,

Літо німіє, літо голосить.

Зграбає в купи зачумлених, втомиться -

Купи безмовно підпалить осінь.

(10.08.2014)

******

Чорної діри

Наближення

Таке очевидне.

Рослини

Застигли,

Завмерли,

Закостеніли

В очікуванні.

Тварини тремтять,

Вбиваючи страхом виводок

У чревах налитих своїх.

Коли видихаєш,

Не маєш певності,

Що далі буде вдих.

Ховайте дітей своїх

У печери (навіть не нори),

Просіть прихистку в діви Кори.

У потилицю дихає, наступає на п’яти

Блакитний колір.

Старий дешифратор

Транслює сигнали

Тремтливі й прозорі.

Зачиняйте вікна в домівках,

Задраюйте люки,

Опускайте зимові штори.

Вже на старті міжзоряні капсули –

Стирчать цвяхи із віка.

Знайдіть відповідну іконку і клікніть,

Щоб відкрити,

Щоб помолитися,

Щоби відмитися.

Це не паніка –

Це констатація

Панічних атак Всесвіту.

На мотузках тіла гойдаються

Скривджені і обпечені.

І не знаєш, коли невиречене –

То обітниця Богу мовчати,

А коли це Бога зречення.

Стукіт, стукіт лунає –

Це вже не милиці,

Це вростають у капсули цвяхи,

Щоб сховати навіки, назáвжди

Пазли тіл у купу скиданих.

Не-ви-ре-че-не,

Непромовлене,

Невикрикнуте    (!!!!!!!!)

Зникнути.

Хочеться зникнути

Із гарячкового марення,

Із цього запалення мислення.

Викресли це із фантазій.

Солярісе, чуєш? Викресли!

Попий чебрецевого чаю,

З’їж меду, коричного тістечка,

Під пледом скрутися калачиком.

Засни, тобі треба виспатися.

(19.09.2014)

*********

Кульбаба у полі,

З обпеченими парашутиками.

Кульбаба у полі,

З обпеченими пальцями.

Вітер на неї хухає,

Аби втамувати біль -

Проростуть насінини

Кульбабами,

З обпеченою пам'яттю.

(18, 29 вересня.2014)

СТАНЦІЯ ПРИЗНАЧЕННЯ «ОМЕГА»

Дерева лежать викорчувані,

Як ноги жіночі із тазу.

Постапокаліптичні звички і звичаї.

Місиво там, де життя починалось.

Місиво там, де могло початись.

… не боятися жити.

жити і не боятись...

Як замовляння.

Мов коло крейдою.

Між Альфою та Омегою

Чи між Омегою й Альфою

Туди і назад,

Знову туди –

Кросна розхитані та зашарпані,

Як мозок у тих,

Хто за межами болю.

Повітря сперте клубочиться кволо,

Як черви по стінах кімнати тортур.

Натягує Час на очі каптур

І вперто збирає часи у жменю.

Відблискують в ніч запізнілі сирени.

Час мотанки крутить –

Часи у ляльки.

Сотаються смисли із плетива   ח

Коріння гниє в споконвічних дерев

Від крові і плоті.

Затягнуто нерв

У вузол, петлю,

У чіпке павутиння.

Малюй біле коло.

Цей світ, наче стигма –

Зненацька й кровить

І предмет суперечок.

Цей світ,

Як нашвидко обпалений глечик,

Летить на смітник.

*

Підійміть повіки тим,

Чиї тіла оберемками,

Наче хмиз для вогню офірного.

Чиї тіла розкидані,

Як шматки прогнилого м’яса

Голодним і лютим псам.

Підійміть –

Там Альфа й Омега,

Омега і Альфа.

Під повіками –

Кожен із нас.

(Жовтень 2014)

РЕАЛЬНІСТЬ БЛИМАЄ

Реальність блимає.

Спадає хвилями.

От-от зісковзне,

Як покривало

Із монумента.

Легка нудота - 

Загойдує.

Легка паніка - 

Перед зупинкою.

Усе гаразд -

Просто наближення

Місця призначення.

Тримай міцніше

Руку дитини

В своїй.

Натовп - 

Лиш не впади.

Вертикаль порятунок,

Порятунок Y, 

Х — смерть.

Голова забита думками вщерть.

Голова забита страхами.

Все тремтить і подзвенькує,

Як вікна у стінах старої хати.

Натовп вперто стискає

Гамівною сорочкою.

Страта.

День останній -

Уже не підсудний.

Босі ноги цілують плаху.

Прикрий очі дитині

Долонею,

Широко.

Простір відлунює 

Вироком.

Покривало.

Стук дошки.

Все.

18.12.2014